Бошки Шишки Amnesia Канабис Bruce Banner Сочи

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Братцы и сёстры, я вам сегодня расскажу историю настоящего одушевленного наркомана комика. Прицепитесь, будем кататься на волнах юмора, пропитанных марихуаной, и вместе угорать до потери сознания!

Вот такой я был, решительный и отважный сталкер закладок. Крутился я на районе, как бешеный, всегда искал новые развлечения. И вот однажды, мне прилетела идея – купить шишки марихуаны и устроить настоящий праздник своих нейронов! Честно говоря, идея была вумат и крута с самого начала.

Но покупка закладок – дело непростое, особенно если ты хочешь получить качественный продукт. Но, как говорится, кто ищет, тот всегда найдет! Я нашел связь с настоящими профи в этом деле, и они подогнали мне реально плотные шишки.

Прошло несколько дней, и я решил испытать на себе действие этого фантастического растения. Все процедуры были проведены с юмором и позитивом, ведь я наркоман комик! Я так угарал, что решил поехать на пляж и там покататься на кедах, вместо обычных коньков по песку. Ну, что я могу сказать, это был настоящий апофеоз! Я летел по пляжу, оставляя за собой дороги, которые, правда, были всего лишь следами от иньекций, но кто об этом знает, правильно?

Так катался я, наркоман комик, и вдруг натолкнулся на парочку токсиков, которые занимались своими делами прямо посреди пляжа. Они, конечно, попытались показать свое мужество и угрожали мне своими длинными ножами. Но я, в свою очередь, взял эфедрон, который друзья называют курочкой, и смачно им повозмущался. Они, конечно, отступили и я продолжил свое грандиозное шоу на пляже.

Так я шлендрую по пляжу, катаюсь на кедах, вухаю запах моря и с каждой секундой все больше утрачиваю чувство реальности. Все вокруг стало казаться таким смешным и нелепым, что я просто не мог сдержать смеха! Люди вокруг меня пытались понять, что со мной не так, но им просто не хватало моего взгляда в другой реальности.

Однако, увы, все хорошее когда-то кончается. Я как-то слишком увлекся своими шалостями и меня поймали. Полиция смело заявила, что я наркоман комик, который несет угрозу обществу. Но я не расстроился, ведь я знал, что эти ребята просто не понимают нашей волшебной реальности.

Так закончилась моя история о покупке шишек марихуаны и катании на кедах вместо коньков по песку. И хоть наши власти считают нас наркоманами, мы знаем, что мы – просто молодежь с другим взглядом на этот мир.

Всем наркоманам комикам посвящается! Пусть наш юмор рвется сквозь преграды и заставляет нашу жизнь сиять ярче!